Назви іншими мовами: англійською — Khmelnytsky, німецькою — Chmelnyzkyj, польською — Chmielnicki (Płoskirów), російською — Хмельницкий (Проскуров).
Населення 264 587 (1 жовтня 2012)
Місто розташоване на Західному Поділлі, на берегах Південного Бугу, за 376 км (автомобільний шлях) від Києва. Залізничний вузол (станції Хмельницький, Гречани).
Історія
Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе — поселення з матеріалами доби бронзи 2 тис. до н. е. та скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайоні Озерна — багатошарове поселення з матеріалами раннього залізного віку І тис. до н. е., у мікрорайоні Дубове — поселення скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайонах Гречани та Озерна — поселення черняхівської культури 3-4 ст. тощо. До наших днів збереглися кургани, які датуються археологами 7-3 ст. до. н. е. (скіфський час) — один у мікрорайоні Заріччя та два на південний схід від мікрорайону Ракове.
Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже у першій половині XV ст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 р. надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення під назвою Плоскирівці та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 року у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записав Янові Чанстуловському за 100 гривень право на володіння селами Голисин (нині село Олешин Хмельницького району) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі («… super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas»).
Проскурів у визвольних змаганнях українців, прихід радянської влади
У період боротьби українського народу за розбудову незалежної держави у 1917–1921 роках Проскурів відігравав роль важливого опорного пункту Української Народної Республіки (УНР), а в 1919–1920 рр. перебував в центрі вищезгаданих подій. У місті тричі перебував Уряд УНР та Директорія (березень, листопад 1919 р., червень 1920 р.). Неодноразово у ці роки в Проскурові бували голова Центральної Ради Михайло Грушевський, голова Директорії, Головний Отаман Симон Петлюра, командуючий Українськими Січовими Стрільцями Євген Коновалець, відомі урядовці та політики УНР Сергій Остапенко, Борис Мартос, Ісаак Мазепа та інші. В 1919 р., як вояк армії УНР, в місті деякий час перебував майбутній письменник та поет Володимир Сосюра, про що він згадує в романі «Третя рота».
15—16 лютого 1919. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки налаштованих сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Внаслідок кривавих подій — убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв'язку з погромом прибув головний отаман Симон Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенка і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразки українських військ на більшовицькому фронті, в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорії, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме в Проскурові відбулося останнє засідання Директорії у повному складі та відбулася зустріч з делегацією ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червні 1920 року).
18 листопада 1920 у ході масованого наступу Червоної армії, кавалерійська бригада Григорія Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенка після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого Олександра Загродського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та в місті остаточно встановлена радянська влада.
У перші роки радянської влади (у 1923 р.) Проскурів стає окружним центром. У місті розташувалися штаб та супутні підрозділи 1-го кінного корпусу Червоного козацтва, у який входили 1-а Запорізька дивізія Червоного козацтва (Проскурів) та 2-га Чернігівська дивізія Червоного козацтва (Старокостянтинів). Корпусом командували В.Примаков, О.Городовиков, М.Дьомичев та ін.
У вересні 1938 року в місті працювала знімальна група під керівництвом класика українського кіно Олександра Довженка, яка знімала тут епізоди кінострічки «Щорс»
Проскурів під час Другої Світової війни
8 липня 1941 року місто окупували німецькі війська, які здійснювали масові розстріли мешканців міста, однак з перших днів окупації і до останніх у місті активно діяли антифашистські підпільники. 25 березня 1944 року війска 1-го Українского фронту під командуванням Маршала СРСР Георгія Жукова звільнили місто від нацистських загарбників. Очевидцем визволення міста став англійський письменник Джеймс Олдрідж, який того часу був закордонним військовим кореспондентом, у в своєму репортажі він передав враження від боїв за місто.
Немає коментарів:
Дописати коментар